#ДіалогТУТ

Олексій Арестович: «Я був атеїстом до мозку кісток»

Ми шукали зустрічі з Олексієм Арестовичем, тому що він уміє сказати про Бога так, що до нього дослухаються мільйони людей. Як йому це вдається і чи можна цього навчитися, дивіться в ефірі нашого телепроєкту «Незламні» і читайте текстову версію розмови.

***

Звідки ти знаєш, що помреш?

— Пане Олексію, я передивилася безліч ефірів з вами і помітила, що коли ви починаєте говорити про Бога, у вас змінюється голос. У ньому відчувається таке натхнення… Скажіть, ви можете двома словами пояснити, навіщо сучасній людині вірити в Бога?

— Дуже просто. Бог — це єдина «технологія», яка може надати сенс існуванню. Якщо Бога немає, сенсу існування немає. Навіть якщо ми не беремо крайнощі фізикалізму, нібито людина — це просто набір тваринних інстинктів. Навіть якщо не кажемо про якусь мораль, хоча невідомо, де вона без Бога береться, звідки зобов’язана своїм походженням.

Бог — це «закрывающая технология», яка надає сенс усьому.

Усе дуже просто. Ось, дайте ручку. Це що? Пристрій. А що таке — пристрій? У будь-якому предметі є онтологічна діра. Нагадую нашим глядачам, що онтологія — це розділ філософії, який займається тим, що у світі є і чого в світі немає.

Будь-який предмет не можна визначити до кінця. Є діра в інший світ, в інший вимір. А що вже казати про поняття нематеріальні — любов, ненависть, рівність, дружба, братство.

Без Бога взагалі неможливе жодне рівняння. Якщо ми кажемо: X=Y, або X>Y, має бути щось, що це уможливлює, тобто робить можливим взагалі існування X та Y, а також можливості їх порівняння. Якщо Бога нема, нема нічого взагалі.

Я ж був атеїстом до мозку кісток. У мене в родині два фізика, лікарі — всі скептики. Років десь до 32 я спокійно жив без Бога, релігію зневажав і казав, що все це вигадки «этих ваших сумасшедших верующих».

Але потім прийшов час, я замислився про світ, як він працює, і просто вирахував, як пристойний учень фізико-математичної школи, що без Бога не можна ніяк.

— Про християнство кажуть, що воно виховує рабів, упокорених невдах, які не хочуть і не вміють заробляти гроші, весь час схиляють голову перед труднощами. Усе терплять і миряться зі злиднями. Якими ви бачите християн?

— Я дуже «люблю» атеїстичну пропаганду, але вона не працює. На мене не спрацювала, наприклад. Я також вважав, що християнство — релігія рабів. Але виявилося, що це просто перша сторінка старої радянської брошурки на зразок «Календар атеїста».

Християни дуже різні. Є ті, хто підставляє щоку. Є воїни, і більшість перших святих — це саме воїни, римські легіонери, перед якими будь-який сьогоднішній військовий міг би трохи «присмиреть».

Питання в тому, що їх усіх поєднує. Я завжди пояснюю це так. Мусульманам пророк Мухамед залишив Шаріат, євреям — Талмуд, Шулхан арух і решту книг, які вказують, як вчиняти в побуті: з якою інтенцією мити руки, яку молитву при цьому вимовляти.

У нас такого нема. Це означає, що Христос передбачав, аби кожного дня ми ставили перед собою вічні питання і кожного дня особисто для себе в кожній конкретній ситуації на них відповідали.

Таким чином християнство — це справжня вічна філософська весна. Ти постійно маєш відповідати на найголовніші питання. Але це — лише половинка медалі. Інша половинка полягає в тому, що ми не знаємо, чи правильно ми на ці питання відповідаємо. Ніхто нам не скаже — до самого Страшного Суду.

І тут важливо не тільки те, чи підставляєш ти праву щоку, чи ні, а чи взагалі вистачає в тебе сміливості жити так, щоб відповідати на питання, і при цьому знати, що кожна відповідь може бути гріхом або страшною помилкою.

Немає в нас підручника, де можна подивитися, чи правильно ти відповів. Проте це дуже природньо для людини — адже коли ми вчимо мову батьків, ми не знаємо, як її вчити, але вивчаємо. Не знаємо, як ходити, але після 1600 спроб маленька дитина все ж таки навчається ходити.

Хто наважується на таке життя — молодець. Хто не наважується — ми йому співчуваємо й підтягуємо за собою, якщо він цього хоче. Якось так.

— Християн постійно звинувачують у тому, що вони начебто обирають легкий шлях і ховаються за релігійними приписами, де все визначено на життя вперед…

— Нічого ж не визначено! Ті, хто так говорять, просто не розуміють, що Бог нічого не визначає. Він ставить питання — як у книзі Іова. Там суцільні запитання наприкінці: де ти був?

Господь нічого не каже. Навпаки, Він очікує, що ти проявиш образ та подобу, згідно з якою тебе створили, надали тобі волю і розум… Він же надав тобі волю і розум — користуйся.

Ми пізнаємо світ і діємо в світі тими інструментами, якими Бог його створював. Зрештою, Бог став людиною, щоб людина стала богом. У нас взагалі завдання — обоження, а як цього досягати, ніхто не знає. Як уподібнюватися Богові? Ось вам і «все визначено»…

Взагалі нічого не зрозуміло! Це у фізикалістів усе просто, за їх твердженням, мозок виробляє думки, як нирки виробляють сечу. А в нас — навіть у термінах ми не можемо визначитися остаточно, незважаючи на те, що і в латинянина, і в грека термінологія — стала. Однак до кінця відповісти, що таке іпостась — важкувато. Що таке персона? Що таке спасіння? Ніхто нічого не знає.

Ти маєш сам обирати шлях і ще за це маєш сам відповідати на Страшному Суді. Може таке статися, що ми побачимо Бога і сонм ангелів, і вони скажуть: «Юля, дивись, ти помилялась ось тут і тут, а Льоша взагалі завжди був неправий». І що тоді робити?

— Вас послухати, християнином бути цікаво!

— Це взагалі камікадзе. Християни — це люди з психологією камікадзе. Якщо ти в усе це віриш, то маєш знати, що християнство програє, зрештою.

— Програє?

— У кінці часів. «В конце времен» залишиться сотня людей, решта має загинути, а інші скоряться антихристу, і тільки потім прийде Христос. Така собі перспективка…

Християнин живе у світі, де доля світу визначена, а особиста доля максимально невизначена. Складна історія. І ті люди, які біжать і хочуть поміняти це все — зазвичай атеїсти так роблять, — кажуть, що доля світу невизначена, а ось доля кожної людини зрозуміла: всі ми помремо.

Так ось, вони брешуть. Коли я тролю своїх учнів, то кажу їм: якщо ви кажете, що людина смертна і ви помрете, то, взагалі-то, ви атеїзмом займаєтесь. Звідки ви знаєте, що помрете? Доля конкретної людини максимально невизначена. Господь може зробити так, що хтось не помре? Може. Звідки ти знаєш, що ти помреш напевно? Ось через таку ломку шаблонів намагаюся виводити людину за межі вузького мислення.

Церкви програли боротьбу світу майже повністю

— Давайте перейдемо від особистого до суспільного. До Дня Конституції України у скарбниці Національного музею історії України працювала виставка «Європейська Україна. Доба Мазепи». Я була на виставці й помітила, що там ішлося про три обов’язкові чесноти шляхетних українців доби Гетьманщини.

Кожен українець мав бути освіченим, неодмінно творити справи доброчинності, а ще — бути глибоко віруючим. Щодо нинішньої доби, як ви вважаєте, релігійний чинник іще актуальний? Чи все ж таки праві ті, хто кажуть, що це пережиток минулого, а освіти й доброчинності достатньо.

— Це складна історія, тому що, по-перше, це — майже античний зразок виховання, пайде́йя, виховання громадянина. По-друге, є проблема. Церкви програли боротьбу світу майже повністю. Це трапилось десь на початку XVII століття, коли винайшли модерн і вирішили обходитись без Бога.

Далі все пішло по наклонній, а Церкви самозамкнулися. Ясно, що після досвіду релігійних війн їм було важко. Та й модерн народився саме через те, що люди жахнулись від того, що читають одну й ту ж саму книгу так, що потім 100 років вбивають одне одного. Церква зробила крок назад, і, я так розумію, загальна думка була така: якщо хтось хоче, хай виявить активність, і ми йому тут, всередині, розкажемо, як спасатися. Якщо ні — то й ні.

Нині Церква — це ковчег, модель ковчега. Вона буремним морем прямує, і якщо хтось зістрибує добровільно — ну кому гірше?

Далі постала світська історія, і зараз, коли Церква намагається розмовляти з громадянами, вона зазвичай каже про передання, а не про нагальні потреби.

Чому у протестантів часто краще виходить, ніж у православних та католиків? Тому що їх навчають говорити з людиною про її нагальні проблеми, але через досвід Біблії, навіть одразу про Біблію не говорячи. Така собі соціальна психотерапія, яка дозволяє людям знайти і відповідну спільноту, і далі шукати відповіді. І там багато вірян — дуже тверезих, які міцно стоять на ногах.

А якщо прийти в католицький храм, або православний, або греко-католицький, то ми побачимо людей, які в одязі почесних грецьких громадян часів Візантії трубним басом сповіщають про те, що ось так треба помити руки, а цю свічку не купляти. Тобто в Церкві говорять про все що завгодно, крім Бога, на жаль.

Церква не осучаснена — з точки зору громадянина. Не те що не можна ходити в спецодязі, просто там не розмовляють сучасною мовою про сучасні проблеми. Розумієте? Дуже багато людей після 35 років замислюються про Бога, якщо навіть усе життя були атеїстами, шукають відповіді, а їх немає.

Тому сучасний священник або проповідник повинен мати всебічну підготовку — і психологічну в тому числі, бодай початкову. Люди різні, і по-різному з ними треба розмовляти. А це мало хто вміє. Тому й катається цей річний цикл богослужінь, тоді як сучасна людина раніше, ніж зрозуміє цінність ритуалу і необхідність бути в церкві на службі, під валом атеїстичної пропаганди та антицерковної політики скоріше жахнеться й відійде.

— З точки зору суспільства, чи потрібен релігійний чинник зараз сучасній людині?

— Христос сказав важливу річ: ідіть, навчіть усі народи. Тобто ти маєш сказати світові, що Бог є. Благу Звістку треба донести. Це єдине, що від нас вимагається. Якщо людина не сприйняла, ми принаймні дали їй шанс.

— Може, ми щось не так говоримо? Чому, коли ви говорите про Бога, в мене серце відкликається, але коли я розпочинаю говорити, люди розбігаються?

— Проблема в тому, що, як, кому і в який час говорити.

Як я зазвичай пояснюю атеїстам, що таке Бог? «Дивись, у тебе в житті були найбільш красиві моменти? Захід сонця, кохання… Якщо все це разом узяти, це буде стотисячна, мільйонна доля, макове зернятко порівняно з тим, що таке Бог. Усе найкраще в твоєму житті, помножене на Всесвіт, — це лише тінь Бога».

А мені відповідають: «Та ні. Бог — це попи з кашею в бороді…» Я кажу: «Ні! Бог — це оце». — «А чому тоді попи…» — «Тому що є традиція. Люди ж не живуть у лінійному часі. Була історія, свого часу це зародилося, набуло таких конкретних форм. Але якщо ти за формою не бачиш змісту, то ти — несерйозна людина. Хочеш бути серйозною людиною?» — «Хочу». — «Тоді орієнтуйся на сутність, а про форму ми потім поговоримо».

І тут виникає питання. Найбільш розумні запитують: ви навчаєте вченню Христа чи вченню про Христа? Це ж зовсім різні речі, розумієте? Передання, трактування Святого Письма історично обросли всілякими приписами, обтяжені речами, які дещо відштовхують. Особливо зважаючи на конкретний шлях, який пройшли Європа і європейське християнство. Тому потрібне відродження в Церкві — треба відновити сутність того, що відбувається.

Ви вірите в геометрію?

Ось, наприклад, люди кажуть дуже прості речі: «Христос був бідний і все роздавав, а подивіться, на чому їздять ваші патріархи — папамобіль і таке інше». Як це пояснити?

— А як це пояснити?

— Можна сказати, що, по-перше, Христос — не патріарх. І патріарх — не Христос. Що всі — люди. І якщо глибоко зануритись, то Біблія на 100% написана Богом і на 100% людиною. Все, що є гарного, — це від Бога, все, що є поганого, — від людей. Люди чинять погано, на жаль, часто-густо. Навіть якщо мають благі наміри — просто від недосконалості своєї природи.

Я завжди кажу: «Слухай, друже, Христос міг воплотитися в римського імператора? Міг. А чому не воплотився? Все було б набагато простіше. Ти — римський імператор, виходиш і кажеш: отже, відтепер усі робимо так… Навіщо було в теслю?»

— А навіщо?

— Тому що було певне завдання, яке треба було виконати за певних умов, яке певним чином має реалізуватися. Тому що Він із Вічності приходить — де часу немає, умов немає — в лінійний час зі своїми законами, обтяжений людьми, гріхом, недосконалістю людської природи і має діяти відповідно. Бо люди, навіть якщо беруть найкраще, все одно обтяжують це все. Є ще величезне питання, що означає — діяти відповідно…

Тож у тебе в будь-якому випадку є два шляхи: або ти хочеш шукати відповіді на ці питання, або кажеш: «Та ні, це все лажа, я пішов». І нам потрібні люди, які шукають відповіді. Ці відповіді можуть бути непрості, можуть бути складні, важкі — які завгодно, але якщо ти шукаєш — це одне, якщо не хочеш шукати — зовсім інше. Тоді ти стаєш трошечки ригідним, скукожуєшся.

— А як це — вірити в Бога по-справжньому?

— Любити.

— Як любити Того, Кого ти не бачив?

— Тут починається справжнє християнство. Любов — це вольовий акт, а не «меня озарило». Синонім любові — це глибокий інтерес. Якщо ти чимось глибоко інтересуєшся — це майже любов, а там потім — клац! система запалювання ввімкнулась, і все — любов.

Будь-яка людина може полюбити будь-яку людину по-справжньому, якщо вибере це. Це ж величезний дар — що любов можна спрямовувати. Не чекати, що ось — прийшла чи не прийшла, чи «в дівках просиділа», а обрати й любити —собачку, камінь, гору, Всесвіт.

Олексій Арестович на зйомках нашого проєкту «Незламні»

Бога ніхто не бачив? Давайте повторимо урок: усе найкраще, найкрасивіше, найпрекрасніше, що в житті буває, — коли аж дух захоплює, — це просто тінь Бога.

У розмовах із сучасною людиною треба заходити через прекрасне. Найбільш сприймається через естетику, через логіку — так званий наукоподібний підхід.

— У вас був час, коли вам було соромно зізнатися, що ви віруюча людина?

— Ні. Я — нахабна людина, ви ж бачите.

— Цікаво дізнатися про ваш шлях до віри.

— Я почав вивчати мислення, бо займався психологією, а психологію вивчав, тому що займався театром. Розвідка також потребує навичок бачити життя…

Почав дивитися: а як взагалі людина влаштована? Що вона хоче і про що говорить? Театр дає величезну палітру, і ти, як Станіславський навчав, якщо граєш доброго, маєш шукати, де він злий, а якщо граєш злого, шукай, де він добрий. Тобто потрібен цілісний образ.

Починаєш задаватися питанням, якщо всерйоз хочеш із цим розібратися, що таке цільність і завдяки чому вона виникає. Чому одна людина може протягом п’яти хвилин здійснити подвиг самозречення, а через дві хвилини вбити іншу людину брутальним способом? На війні так буває, наприклад. Як узагалі все це поміщається в людині? Чому ми вічно хочемо добра, а робимо зло? Або навпаки.

Починаєш розбиратися. Як завжди, я беру аркуш А4 і розписую: чому — так? Як не крути, результат завжди — Бог.

Навіть зараз вам намалюю. Є такий австрійський математик — Гедель.

— Можна відразу запропоную вам аудиторію для такого пояснення? Мій брат, фінансист, стрибає з парашутом і нічого не боїться. Але до мене він каже: як ти, розумна людина, можеш вірити в Бога?

— Зараз йому і поясню, математично.

Теорема Геделя про неповноту проголошує, що немає замкнутих аксіоматичних систем. Будь-яка система може бути логічно внутрішньо несуперечливою, повністю раціональною, але як мінімум одна аксіома, на яку спирається вся ця система, має бути взята на віру. Тому ще не існує аксіоми всередині системи, яка б пояснила всі інші аксіоми. Завжди потрібно, щоб цикл був незамкнутий.

Тепер дивіться. Найкращий приклад — геометрія. В основі геометрії покладено п’ять аксіом. І там звучать для вашого брата страшні речі. Як його звати?

— Костянтин.

— Костя, там страшні речі для вас! Наприклад, там кажуть, що паралельні прямі не перетинаються. А що таке — прямі? Прямих же не існує, це ідеальний об’єкт, нічим не гірший за Господа Бога або ангелів. Не існує прямих — взагалі, ніде, ніколи. Але, бачите, ми з вашою сестрою сидимо, і тут багато паралельних і перпендикулярних прямих, і вся ця студія, і будинок, в якому ми знаходимося, і навіть закони, згідно з якими ви стрибаєте з парашута, працюють завдяки цій довбаній геометрії, стереометрії і всій решті супутніх наук.

Так ось, в основі геометрії лежить п’ять таких аксіом. І нічого, ви кожного дня цим користуєтесь — підступно, насправді. Хоча прямі — це ідеальний об’єкт, вигадка. До того ж, ніхто не може перевірити, чи пересікаються вони, чи ні. Але цим ви користуєтесь, п’ятьма аксіомами. А ще є страшна неевклідова геометрія, там взагалі суцільний жах.

Але що роблять віруючі? Ми лише одну аксіому в основу покладаємо й кажемо, що є Господь. Все інше — як у всіх: та ж математика, такі ж самі фінанси. Ніяких протиріч, просто інша аксіома в основі.

І в цьому — проблема. Наші люди не розуміють, що таке віра. Це, до речі, проблема слов’янської традиції, слов’янських мов. Тому що на івриті, на арамейскому і на арабському віра це — «іман», воля. А в нас віра — синонім довіри, тобто тут вірю, тут не вірю, тут рибу загортаю. «Надайте аргументи, щоби я повірив!» А тут не аргументи потрібні, це працює принципово по-іншому.

Віра — це волевий вияв. Ти кажеш: «Я вірю, що це — ось так, і я покладаю цю аксіому в основу». Все.

Атеїсти покладають в основу аксіому про якусь там «теорию расширяющейся Вселенной», великого вибуху і так далі. Виникає повністю несуперечлива система — хоча вона суперечлива насправді. А християни кажуть: «У нас в основі — Бог». Просто інша аксіома.

Це — цілком вільний вибір людини. Не існує аргументів (і не може існувати) на користь вибору тієї чи іншої аксіоми. Вірити в геометрію — куди більш безглузде заняття, ніж вірити в Господа Бога. Однак чомусь в геометрію ви вірите, а в Господа Бога ні.

Інквізиції немає на них усіх! Це я кажу як людина, яка була інквізитором у минулому житті…

Диявол — майстер підроблених запитань

— Під час одного з радіоефірів ви сказали, що «диявол іще не на пенсії». Можете сказати, які, на вашу думку, диявол виставляє пастки українцям і як ми можемо їх обійти?

— Диявол завжди працює однаково. Він не має такої змоги, яку мають Господь і люди, створені за Його подобою. Тобто не може створювати нового, точніше, інакшого, того, чого у світі ще не було. Він може просто одні шляхи Господні видавати за інші. Він — плутанник, мавпа Бога. Він плутає, щоб і ми заплутались.

Найголовніший засіб, який він використовує рочків так уже десь із 400, я так думаю, з часів модерну, це підробка запитань, які ми задаємо. Як я вже сказав, віруюча людина — це постійні запитання до себе, до Всесвіту, до інших: чи правильно я вчиняю? На що орієнтуватися? Так от диявол підробляє запитання, а потім підробляє відповіді. Для простих людей підробляє відповіді, а для розумних ще й запитання. Люди просто задають не ті запитання.

— Наприклад?

— Наприклад: чи маю я 20% від зарплати віддавати на армію? Чи маю я, єдиний син, якщо матір хвора, піти в Збройні Сили України захищати країну? Дилема Сартра. Не знаючи, що буде з мамою і хто за нею доглядатиме.

— Це — неправильне запитання?

— Це правильне запитання. Але він робить так, що люди не задаються такими запитаннями, або дає на них шаблонні відповіді. Тобто людина, християнин, живе на розрив. Він реально має обрати між мамою і армією.

— А як треба?

— Не знаю, кожен вирішує сам для себе. Ще й несе повну відповідальність за те, як він вирішить, бо ж нема правильних відповідей.

А диявол пропонує: «По-перше, друже, є правильна відповідь. І я тобі дам зараз каталог — обирай, яка тобі сподобається». По-друге, він каже: «А навіщо ти взагалі цими дурними запитаннями переймаєшся? Хай вирішує військкомат або спитай маму…»

Найпростіше зробити так, щоб людина не задавалася питаннями, постійно відволікалась. Диявол — це майстер підроблених запитань.

— Що він в українському суспільстві підробляє, які запитання в нас неправильно ставляться?

— Багато питань. Шкодить страшне!

Давайте проаналізуємо промову втіленого диявола — містера Путіна. Напередодні вторгнення, 24 лютого, він виступив із промовою про те, чому вони нас зараз будуть вбивати і з нами воювати. Майже нічого не сказав про політику та економіку, говорив суцільно про історію. Тобто з його погляду, причина — історична.

Чому Захід прорахувався щодо планів Путіна? Тому що вони раціонально міркують: економіка, співвідношення військових сил, економічний потенціал, соціальна база. А він: «Мені пофіг економіка й соціальна база! Я за Київську Русь». І ми маємо себе спитати: як називалася північна країна до 1721 року?

— Московія.

— А зараз як називається?

— Росія.

— А Росія по-грецьки — це Русь. А чого це вона Русь, якщо Русь — це ми, вибачте.

Це — найбільша крадіжка в історії. Здійснив її ректор Києво-Могилянської академії і голова Святішого Синоду Феофан Прокопович. Чи маємо ми повернути це назад?

Взагалі такого не було: повністю вкрали історію, назву, бренд, грубо кажучи, — все присвоїли собі. І з цього обґрунтування вони нас атакують, розумієте?

Так ось, ми маємо себе спитати — справедливо це чи ні? Ми маємо виправити цю найбільшу в світі історичну несправедливість, яка взагалі колись була. Це — одне з питань. А ми дуже нервово до нього ставимось: «Русские с русскими воюют». Ну, по-перше, не з руськими, а з монгольськими і татарськими. І ми про це не розмовляємо. А по-друге, зрозуміло, що дуже багато жертв за 800 років спільного існування з ними, починаючи з Боголюбського. І всі шарахаються. А чого шарахатись? Маємо правду казати.

— А кажуть, що це російськомовні мешканці України привели сюди Путіна…

— Я російськомовний мешканець України. І офіцер Збройних Сил України, до речі, який з цим Путіним багато воював і воює.

Але в мене інше питання. Якщо я українець і християнин, а є українець-атеїст і росіянин-християнин, то як я маю між ними обирати? Це також питання, на яке треба відповідати. Чи, можливо, мені ближче росіянин-християнин, ніж українець-атеїст? Таке запитання ми маємо собі ставити? Маємо, тому що тут ми починаємо розуміти, що таке християнство.

Християнство — це правда. Хоробрість і правда. Треба не боятися ставити такі питання, відповідь на які ніхто навіть чути не хоче.

Диявол керує списком і напрямком питань. Розумієте, в чому проблема? Ми можемо називатися хоч тричі християнами, ходити в церкву, але жодного разу за життя не задатися справжнім запитанням. А він тільки ручки потирає, бо таким чином він свою роботу виконав.

— У мене таке враження зараз, що українець-атеїст мені ближче, ніж росіянин-християнин.

— Бачтие, але з точки зору церковної це — складне питання. І Папа Римський на нього вказує. Ми його весь час критикуємо, а він говорить з погляду християнської моралі й доктрини.

Наприклад, він каже: «Треба примиритися, українка має обійнятися з росіянкою, якщо вони християни». Ми на стінку ліземо, в нас Буча та Ізюм, а він: «Взагалі — так, але в світі було дуже багато Буч і Ізюмів, концтабори були, знищені цілі нації. Але, разом із тим, християнство залишається християнством…»

— І ці його слова викликають у нашому суспільстві страшне обурення.

— І ще більше буде обурення. Хоча він нічого не сказав, окрім «звичайної» християнської доктрини.

Це — важкі питання. І якщо Церква або діячі Церкви наберуться сміливості ставити такі питання й дискутувати, пропонувати відповіді або принаймні напрями, отоді повернеться повага суспільства. Тому що чим бравірує сучасне суспільство? Тим, що атеїсти сміливі й не бояться констатувати, що, ось, ми — набір атомів, який розпадеться, і все, а християни — боягузи, за доктриною ховаються. І насправді виглядає саме так.

Тому поки ти не почнеш ставити правдиві питання, справжні… Християнство — це серце, яке безперервно розрізається ножем. Або стріли в нього летять. Відома ікона Богоматері, в серці Якої стріли. Тому що ці питання — як стріли. Ти не можеш від них нікуди втекти. З християнина має литися кров — із ран, яких йому завдають власні запитання. Навіть не інша людина має тобі їх ставити, а ти сам себе повинен запитувати.

— А як бути із закликом апостола «завжди радійте»?

— Ця радість — фонова. Яка найбільша цінність у сучасному світі, і завжди вона була? Жити у згоді із сумлінням. Коли ти можеш ні на що не закривати очей, ти такий як ти є — гарний чи поганий — і несеш за це повну відповідальність. Однак багато людей так не можуть, наш світ деформований.

Головна трагедія світу — це вибір між персоною та іпостассю. Іпостась — це сутність людини, персона — те, що ми демонструємо назовні. Дуже багато християн програли свою іпостась персоні. Тобто вони хочуть бути схваленими соціумом. Це примітивно.

А християнство каже: персона — це добре, сьогодні ти імператор, завтра раб, або навпаки. Або сьогодні ти розбійник, а потім святий, за п’ять хвилин. Тоді як іпостась — це справжній ти. І питання треба до іпостасі ставити. Розумієте?

Ось я, каже людина, розлучаюсь у четвертий раз. Ну не можу жити з дружиною ніяк, і вона зі мною не може. А ми повінчалися. То що робити? Зберігати церковний шлюб? Так ми один одного повбиваємо. А який приклад бачать наші діти, якщо батьки не переносять один іншого і, хоч і залишаються разом, однак виносять мозок одне одному тільки для того, щоб дотриматися таємної настанови у книжці, якій дві тисячі років.

Це все — питання, якими треба задаватися і на які треба відповідати. Якщо в людини є сміливість, тоді вона демонструє приклад, який хочеться наслідувати. Навіть якщо зробила неправильно, але вона шукає.

Алексей Арестович
Олексій Арестович на зйомках нашого проєкту «Незламні»

Чим вразили перші християни римських легіонерів, взагалі всю римську знать? Якби вони чинили суперспротив, були каратистами, ніндзя і все таке інше, то цим в античному світі нікого не здивуєш. Там усі ганялися за воїнськими доблестями, були страшні бійці й герої. А християни не чинили спротиву.

Севастійські мученики. За деякими даними, це був спецназ, розвідувальна рота легіону, хлопці, які на парфянському кордоні воювали, а це було дуже складно. І от вони приймають християнство.

Для легіонера прийняття християнства означало смерть протягом тижня. Тому що в суботу ти маєш віддати почесті імператору як богу, якщо відмовляєшся — все, страта наступного ж дня. Став християнином у понеділок — в неділю помер. Якщо в п’ятницю — добу прожив. Вони це знали напевне.

І ця розвідрота в повному складі приймає християнство. Керівництво легіону посилає стражів: «Ідіть, заарештуйте». Солдати не знають, що робити: «Та чи ми з розуму зійшли, нас же повбивають! Ми фізично не зможемо, вони ж там — супербійці! Поляже п’ять наших на одного їхнього». Дилема.

А ті їм кажуть: «Приходьте, ми не будемо чинити спротив». І їх пов’язали, втопили, а вони не опиралися, хоча мали повну змогу знищити всіх, хто прийшов їх заарештувати, просто за військовим фахом.

І це вражало до неможливості! Коли той, хто один може перебити п’ятнадцятьох, не чинить спротиву. Оце була справжня мужність.

Точно така ж мужність потрібна зараз, хоча замість того, щоб нас заарештовувати, нам просто кажуть: «Та нащо тобі всі ці питання? Усе ж зрозуміло й так». Або: «Все пояснюється фізіологічними особливостями еволюції людини, нейрохімічними сполученнями десь в гіпоталамусі. І Дарвіним».

Треба ставити на перемогу добра

— І останнє запитання…

— Як останнє? Ми ж тільки почали. Обіцяли, що я буду дуже багато говорити про Бога. А це навіть не перша глава, а…

— Так, епіграф.

Та все ж таки, незламність — не в тому, щоб піднятися проти буремного вітру й намагатися встояти на ногах. Це, напевне, дурість. Яку якість нині українцям треба розвивати в собі, аби витримати все й вийти переможцями?

— Усе дуже просто. Як вам сказати… Є такий чувак — Олексій Арестович, знаєте? Він аферист, але одну гарну річ у своєму житті він зробив. 24 лютого, коли почалася війна і всі дуже боялися вийти на трибуну і щось сказати — крім Подоляка, Президента і Арестовича, то Арестович вийшов і доповів про військову обстановку. Сказав: «Усе буде нормально. Не переживайте, ми переможемо обов’язково». Він казав це до війни, казав тоді, каже й зараз.

Арестович, коли був на трибуні, думав, що йому залишилось жити годин шість у кращому випадку. По відношенню сил, які обороняють Київ і які наступають на Київ, як військова людина, він розумів, що для нього все скінчилося.

І разом з тим, я вийшов і сказав: «Перемога буде за нами!» Я знав, що перемога буде за нами, навіть якщо ті, хто вийшов на трибуну, фізично не виживуть.

Мене завжди питають: «От ви заспокоюєте…» Хоча я ніколи нікого не заспокоював, це брехня. Ну, як брехня — в мене не було наміру заспокоювати, я просто напевне знаю, що ми переможемо. От і все.

Мій учитель колись казав, що сила зла очевидна в цьому світі. А сила добра неочевидна, і видно її лише по тому, що зло ще не перемогло остаточно. Так ось, треба ставити на перемогу добра. В кожній своїй дії, в кожній думці треба ставити на добро.

Мене часто питають: що таке — призначення або місія людини? Психологічний термін, про нього багато розмовляють, коли займаються психологією. Я завжди відповідаю: це не професія, не сума актів, які вона вчинить. Тому що в будь-якого акту насправді є наслідки, як погані, так і добрі. І ми ніколи не дізнаємось, де будуть які.

Уявіть, ми зробили найкращу річ у світі, а потім виявилось, що в неї — тисячі наслідків. Настав кінець світу в 2451 році, і в цей день виявилось, що 1001 наслідків поганих, а 1000 — хороших. Поганих — на один більше. Тобто що, ми вчинили погано?

Тому християнина, або будь-яку людину, судять за наміром, з яким вона щось робить. Якою є внутрішня інтенція. Тому що ми не відповідаємо за віддалені наслідки — метелика роздавив, а там президента не того вибрали…

По-перше, має бути намір на добро, по-друге, треба роздавати wi-fi. Я завжди кажу, що твоя місія — це wi-fi, який ти роздаєш. Якщо роздаєш на добро і світло, все буде добре. А якщо не роздаєш, то тебе це зруйнує зсередини.

Світ влаштований дивовижним чином. Якщо людина бажає зла іншому — навіть ворогу, вона ворогові нічого не робить. Інакше Путін уже б давно помер у страшних муках. Вона робить погано лише собі й руйнує саму себе. Якщо ж ми спрямовуємо інтенцію на добро, то зцілюємо себе, інших, і навіть ворогів. Як доводить легіон «Свобода Росії», який воює на нашому боці.

Роздавайте світло і добро — ось і все.  

Олексій Арестович на зйомках нашого проєкту «Незламні»

***

А ось іще історії незламних:

  • Філософ, богослов з Харкова Олександр Філоненко: https://youtu.be/dBvs6QcL9S0
  • Мати чотирьох дітей, яка пережила облогу Чернігова, Яна Виговська: https://youtu.be/v7YhPm73nsI
  • Доброволець Нацгвардії Сергій Позняк — про секрет нашої перемоги: https://youtu.be/YF_AskuqWdA
  • Психологиня Маргарита Перзеке-Яланська про токсичних людей: https://youtu.be/cydqXfpmVmM
  • Дружина священика, який переміг у «Голосі країні» Світлана Клименко: https://youtu.be/SeOIMVBJqI4

Друзі! Долучайтеся до створення простору порозуміння та єдності)

Наш проєкт — це православний погляд на все, що відбувається навколо Церкви і в Церкві. Відверто і чесно, на засадах взаємоповаги, християнської любові та свободи слова ми говоримо про те, що дійсно хвилює.

Цікаві гості, гострі запитання, ексклюзивні тексти — ми існуватимемо й надалі, якщо ви нас підтримаєте!

Ви донатите — ми працюємо) Разом переможемо!

Картка Приватбанка: 5168 7520 0354 6804 (Комінко Ю.М.)

МоноБанка: send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

Друзі! Долучайтеся до створення простору порозуміння та єдності)

Наш проєкт — це православний погляд на все, що відбувається навколо Церкви і в Церкві. Відверто і чесно, на засадах взаємоповаги, християнської любові та свободи слова ми говоримо про те, що дійсно хвилює.

Цікаві гості, гострі запитання, ексклюзивні тексти — ми існуватимемо й надалі, якщо ви нас підтримаєте!

Ви донатите — ми працюємо) Разом переможемо!

Картка Приватбанка:
5168 7520 0354 6804 (Комінко Ю.М.)
МоноБанка: send.monobank.ua

Читати далі: